Коли ШІ бере на себе частину рішень
Уявіть, що алгоритм обчислює, яким буде найкращий метод лікування для пацієнта, і це все робиться за лічені секунди. З одного боку, це суперкласно, бо швидка діагностика може рятувати життя. З іншого боку, виникає питання: а хто нестиме відповідальність, якщо ШІ припустився помилки? Оце вже реальна дилема. Люди бояться, що машини почнуть диктувати, як жити і лікуватися, при цьому фактично позбавляючи лікарів контролю над процесом.
Конфіденційність даних
Інша непроста тема – це приватність. Для того, щоб ШІ працював правильно, йому потрібна гора даних про пацієнтів. А де гарантія, що ці дані не потраплять у ‘лівий’ доступ? Чи не буде так, що страхові компанії, наприклад, використовуватимуть їх проти самого пацієнта? Коротше, треба думати про відповідні закони та регуляції, аби гарантувати безпеку особистої інформації.
Що робити з людським фактором?
Лікарі, які працюють із ШІ, мають розуміти, де закінчуються можливості алгоритму та починається клінічний досвід. Машина ніколи не відчує емпатії, не ‘зчитає’ емоцій пацієнта, не врахує багато суб’єктивних нюансів. Крім того, треба зважати на можливі упередження в самих алгоритмах, бо їх пишуть люди, а люди не ідеальні.
Відповідальність і довіра
Тут ще постає питання довіри до результатів ШІ. Пацієнт має знати, що рішення обґрунтоване, а не взялося з нізвідки. Ба більше, має бути зрозумілим, хто відповідає у випадку помилки. Якщо ШІ працює в лікарні, то це відповідальність розробників чи медзакладу? Усе це – новий правовий і моральний виклик. Але з часом, як і будь-яка нова технологія, ШІ буде врегульований, і люди навчаться працювати з ним коректно.