Вельмишановні колеги. Я вдячний всім, хто прийняв участь в обговоренні проекту наказу МОЗ України, в тому числі – керівництву НМАПО ім. П.Л. Шупика, адміністрації Національної клініки “Охматдит” (до речі, лише один головний лікар, хто долучився до співпраці та обговорення), всім небайдужим. Вдячний нашим головним обласним дитячим анестезіологам, які зібралися до нас на цикл удосконалення для керівників баз підготовки інтернів і прийняли жваву участь в обговоренні. Нижче наведений лист, який за результатами обговорення та пропозицій переданий до МОЗ України. А.В.
ЩОДО проекту наказу «Порядок допуску членів сім’ї дитини,
яка перебуває на стаціонарному лікуванні у
відділенні інтенсивної терапії»
Проект наказу «Порядок допуску членів сім’ї дитини, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у відділенні інтенсивної терапії» став предметом обговорення Асоціацією анестезіологів м. Києва 28.04.2016 р. і подальшої дискусії в он-лайн режимі після узагальнення попередніх пропозицій з боку професіоналів із залученням спеціалістів іншого напрямку.
Громадський рух щодо допуску членів сім’ї дитини, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у відділенні інтенсивної терапії, розкриває існуючу в Україні проблему, відбиває масові дискусії з цього приводу в багатьох країнах світу і певний набутий досвід щодо допуску членів сім’ї дитини, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у відділенні інтенсивної терапії, до відділення інтенсивної терапії та реанімації. В Україні також відбулися певні зміни в цьому напрямку: в багатьох відділеннях інтенсивної терапії та реанімації батьки мають доступ до своїх дітей. В нашій країні є також досвід по впровадженню системи спільного перебування матері і дитини (з 1996 року наказ №4), можливість партнерських пологів та перебування рідних у індивідуальних палатах для пологів та післяпологового періоду. І діти в Україні дійсно потребують кращих умов під час свого лікування, особливо коли вони знаходяться у критичному стані.
В той же час слід визнати і існуючі в Україні проблеми, які частково обговорюються в засобах масової інформації, частково сприймаються батьками і активістами громадського руху, проте в повному обсязі зрозумілі професіоналам, які працюють саме із пацієнтами у критичних станах:
– неможливість реалізації постійного перебування батьків у відділеннях інтенсивної терапії і реанімації на даний час через відсутність умов у більшості таких відділень – скученість ліжок у відділеннях; відсутність необхідного ремонту; відсутність необхідних систем подачі повітря і вентиляції; відсутність додаткових умов для туалету, душу, перевдягання, миття рук батьками, прийому їжі, відпочинку; відсутність елементарних перегородок; відсутність права видавати лікарняні листи батькам не за доглядом за дитиною, а з приводу перебування батьків з дитиною; брак індивідуальних палат з спеціальними умовами, у тому числі для спостереження персоналом, які необхідні для дотримання конфіденційності, що також є правом батьків і дітей; потреба приготування багатьох розчинів для внутрішньовенного введення безпосередньо у відділенні інтенсивної терапії та реанімації, а не наявність таких, що підготовлені завчасно;
– відсутність клінічних протоколів в Україні, які враховують інший порядок перебування рідних у відділеннях інтенсивної терапії та реанімації;
– відсутність штатних нормативів, що існують в інших країнах світу, де порядок, що обговорюється, підтримується – як мінімум, одна медична сестра на одне ліжко постійно, наявність посад психологів тощо;
– неготовність персоналу до нових правил перебування та спілкування з рідними пацієнтів у постійному режимі;
– відсутність достатньої інформації для батьків щодо правил перебування у відділенні інтенсивної терапії і реанімації,
– відсутність професійного розмежування поняття «палата інтенсивної терапії» і «реанімаційної зали», оскільки реанімаційне приміщення максимальне насичена апаратурою, персоналом, там не може бути перегородок через необхідність постійного спостереження за хворими тощо,
– відсутність підготовленої системи в України для паліативної допомоги дітям, які в багатьох випадках зосереджуються у відділеннях інтенсивної терапії і реанімації, проте вони відрізняються від цільових пацієнтів відділень інтенсивної терапії.
Крім зазначеного, треба відмітити, що робота із пацієнтами у критичному стані – це окрема специфіка. Досвід роботи із паліативними хворими в Україні і за кордоном, а також досвід роботи відділень інтенсивної терапії з нецільовою госпіталізацією дітей при відсутності критичного стану, не можна просто так переносити на працюючі дійсно з пацієнтами у критичних станах, що, в першу чергу, стосується провідних відділень інтенсивної терапії та реанімації України, де зосереджуються найбільш складні пацієнти зі всієї країни. Навіть в країнах Євросоюзу, Північної Америки щодо відділень інтенсивної терапії існують певні обмеження відносно перебування батьків і родичів, які також необхідно враховувати:
– батьками підписується інформована згода на лікування та обстеження дитини, яка складається конкретним лікувальним закладом та відповідає особливостям його роботи – відділення для інфекційних хворих, хірургічних хворих, із гнійними ускладненнями, онкологічних тощо;
– у разі госпіталізації до відділення інтенсивної терапії дитини з імуносупресією (з онкологічним захворюванням, після трансплантації, інфікування вірусом імунодефіцитом людини тощо) знаходження батьків з дитиною вирішується індивідуально з урахуванням такою можливості та попередження розвитку ускладнень у дитини з імуносупресією;
– також індивідуально вирішується питання при надходженні пацієнтів з операційних, що вимагає певного перерозподілення персоналу, переміщення хворих тощо;
– протягом знаходження батьків з дитиною забороняється використання мобільного телефону, інших електронних засобів, в тому числі для фото- і відеозйомки;
– окремо конкретно оговорюється порядок перебування батьків дитини, яка знаходиться не в одномісній палаті;
– індивідуально вирішується питання і щодо знаходження батьків під час обходу або, що навіть більш важливо, клінічного розбору із залученням академічних працівників, коли на «сленговій» мові обговорюється стан пацієнта, в певних випадках перескакуючи через зрозумілі фахівцю позиції.
Багатьох позицій із вищенаведеного торкається в своєму відкритому листі до міністра охорони здоров’я і головний лікар Національної клініки «Охматдит», яке можна знайти на сайті клініки та Асоціації Анестезіологів м. Києва.
Таким чином, рухатися в бік більш цивілізованого формату роботи відділень реанімації та інтенсивної терапії для дітей необхідно. В той же час це повинно відбуватися крок за кроком. Непродумане швидке просування з пропуском тих етапів, які необхідно зробити в Україні, призведе до ще більш напруженої емоційної ситуації з обох сторін, порушення санітарного режиму, ускладнення роботи персоналу, додаткового його відтоку, який і так в дефіциті, і, як наслідок, погіршення якості лікування пацієнтів. Через такий негативний досвід інші країни вже проходили.
Отже, для вирішення проблеми, що обговорюється, необхідний комплексний підхід, який в тому числі повинен включати наступне:
1. Розробка і затвердження сучасного наказу МОЗ України, який до сих пір в незалежній Україні не існує, про «Організацію роботи служби дитячої анестезіології та інтенсивної терапії в Україні», в якому в тому числі повинні бути висвітлені позиції щодо штатних нормативів, табелів оснащення, протоколів, умови та порядок допуску членів сім’ї дитини, яка перебуває на стаціонарному лікуванні і відділенні інтенсивної терапії, правила для медперсоналу, вимоги для керівників лікувально-профілактичних закладів відносно створення умов батьків з урахуванням позиції громадськості щодо перебування батьків із дітьми.
2. Розробка і узгодження разом з епідеміологами вимог до приміщень і відділень, де готуються препарати для парентерального введення, із урахуванням допуску членів сім’ї дитини, яка перебуває на стаціонарному лікуванні і відділенні інтенсивної терапії.
3. Звернення до Центральних і місцевих органів влади при існуючому в країні векторі до децентралізації про вирішення питань проведення необхідних ремонтних робіт, виділення необхідних для роботи відділень інтенсивної терапії приміщень, відповідного дооснащення і переоснащення відділень інтенсивної терапії та реанімації.
4. Звернення до Центральних і місцевих органів влади про підвищення в два рази і більше рівня заробітних плат персоналу відділень інтенсивної терапії та реанімації через наднизький рівень забезпеченості відділень через тяжкі умови праці і низьку заробітну платню.
5. Перегляд МОЗ порядку підготовки дитячих анестезіологів, що на теперішній час склався в Україні, з урахуванням існуючих двох спеціалізованих кафедр післядипломної освіти, в тому числі нової моделі підготовки відповідних фахівців, яку пропонується ввести в Україні.
6. Необхідна плідна дискусія з питання, що розглядається, як з боку лікарів, так і громадських організацій, із застосуванням різних форм – круглі столи, наукові журнали тощо.
З повагою,
Голова Асоціації Анестезіологів м. Києва,
д.мед.н., професор,
зав. кафедри дитячої анестезіології та інтенсивної
терапії НМАПО ім. П.Л. Шупика А.В. Біляєв